Знайдений у Британії фільм може виявитися першим звуковим кіно в історії. Till the Bells Ring показали в Единбурзі 1926 року із синхронними діалогами. Стрічка може бути першим звуковим повнометражним фільмом.
Упродовж майже століття стрічка “Співак джазу” (The Jazz Singer) вважалася першим у світі повнометражним фільмом із синхронними діалогами (так званим “звуковим кіно”), що закріпило за англійською мовою статус першої мови кінематографа. Однак випадкове відкриття загрожує перевернути уявлення про історію кіно: з’ясувалося, що цей титул міг належати іншій стрічці, яка вийшла на рік раніше, – фільму, знятому в Глазго та написаному шотландською мовою. Про це повідомляє The Guardian, пише УНН.
Деталі
Це відкриття зробив історик і самопроголошений “кіноман” Марк Девід Джейкобс. Він досліджував матеріали для книги про першу хвилю британського звукового кіно, коли натрапив на історію фільму Till the Bells Ring.
45-хвилинний повнометражний фільм із репліками та синхронізованим звуком протягом усієї стрічки вперше показали в Единбурзі в жовтні 1926 року – за рік до того, як “Співак джазу” з Ел Джолсоном вийшов на екрани Нью-Йорка, викликавши широкий резонанс і увійшовши в історію кіно.
Це був початок того, що ми сьогодні вважаємо сучасним кіно. Тоді це був абсолютно новий вид мистецтва, і якби у Британії його підхопили, могла б скластися зовсім інша історія кінематографа, в якій американці не отримали б такої переваги й не встановили б такого лідерства
– сказав Джейкобс.
Till the Bells Ring створив шотландський драматург Грем Моффат. Це побутова комедія, дія якої розгортається в Глазго. У фільмі зіграла трупа Моффата з шести акторів, яка гастролювала країною, зокрема його дружина Маргарет і донька Вініфред. Сам автор називав мову фільму “lowland braid Scots” — терміном для простої шотландської говірки, поширеної в центральній та південній частинах Шотландії.
У той час фільм рекламували як “суперзвукову картину… про життя вікторіанської родини”, а після прем’єри називали кінематографічною віхою. Edinburgh Evening News у рецензії писала, що навіть Америка не намагалася створити нічого подібного, а синхронізація між зображенням на екрані та шотландськими діалогами була настільки досконалою, що могло здатися, ніби глядач слухає сценічну версію комедії.
Однак, за словами Джейкобса, про фільм швидко забули. “Це частина ширшої історії британського кіно, яким напрочуд нехтували. Думаю, якби його сприймали як суто шотландську постановку, він міг би зберегтися або бути знайдений раніше. Але він потрапив у категорію британського кіно, і немає особливого відчуття, що історію британського кіно взагалі варто досліджувати”, – зазначив він.
Немає доказів того, що після тижневого показу в единбурзькому Poole’s Synod Hall, на місці якого сьогодні розташований театр Traverse, фільм коли-небудь знову демонстрували публічно. Моффат помер у 1951 році, так і не знявши більше жодного фільму.
Джерело: УНН.
