Міжнародний бізнес давно перестав бути прерогативою лише великих корпорацій. Українські виробничі компанії, IT-бізнес, MilTech- і Defense Tech-проєкти дедалі частіше працюють через кілька юридичних осіб у різних країнах. Наприклад, виробництво може залишатися в Україні, закупівля компонентів здійснюватися через іноземну компанію, а продажі – через окрему торговельну структуру.
Разом із такою моделлю виникає питання трансфертного ціноутворення (ТЦУ) — правил визначення цін в операціях між пов’язаними компаніями.
Основний принцип ТЦУ полягає в тому, що операції між пов’язаними особами повинні здійснюватися на умовах, які могли б погодити незалежні компанії за аналогічних обставин. Саме тому контролюючі органи оцінюють не лише ціну товару чи послуги. Значення має вся бізнес-модель: хто веде переговори з контрагентами, хто фінансує закупівлі, хто приймає комерційні рішення, хто організовує логістику, хто використовує активи та хто фактично несе комерційні ризики.
На практиці саме це визначає, чи відповідає прибуток кожної компанії її реальній ролі в міжнародній структурі.
Наприклад, українська компанія виробляє безпілотні системи та закуповує електронні компоненти через іноземну компанію. Якщо ця компанія лише отримує рахунок від виробника та перевиставляє його українському підприємству з націнкою, пояснити її прибуток буде складно. Зовсім інша ситуація виникає тоді, коли іноземна компанія самостійно шукає виробників, веде переговори, фінансує виробництво, працює з митними брокерами, організовує міжнародну логістику, контролює поставки та несе ризики затримки або браку продукції. У такій моделі її маржа має економічне обґрунтування.
Саме тому універсальної “безпечної” націнки не існує. Поширена думка, що достатньо встановити маржу на рівні 5%, 10% або 20%, не відповідає міжнародній практиці. Рівень прибутковості завжди залежить від функцій, які виконує компанія, активів, які вона використовує, та ризиків, які вона бере на себе.
Для української сторони питання трансфертного ціноутворення регулюються статтею 39 Податкового кодексу України. Вона закріплює принцип “витягнутої руки”, визначає критерії контрольованих операцій, порядок підготовки документації та правила податкового контролю.
Водночас далеко не кожна операція між пов’язаними компаніями автоматично визнається контрольованою. Для цього мають виконуватися критерії, встановлені Податковим кодексом України. Саме тому аналіз ТЦУ завжди починається з оцінки структури бізнесу, обсягів операцій і статусу контрагентів.
Помилково вважати, що трансфертне ціноутворення стосується лише підготовки звітності наприкінці року. Насправді більшість ризиків виникає значно раніше – ще під час побудови міжнародної корпоративної структури.
Якщо іноземна компанія не виконує реальних функцій, не має економічної доцільності або отримує прибуток, який не відповідає її ролі в ланцюгу постачання, це може стати предметом перевірки не лише податкових органів.
Банки дедалі частіше аналізують економічний зміст міжнародних операцій під час комплаєнсу. Митні органи перевіряють правильність визначення митної вартості товарів. Податкові органи оцінюють ринковість цін, розподіл прибутку між компаніями та відповідність операцій принципу “витягнутої руки”.
Ще один аспект, який власники бізнесу часто недооцінюють, – відповідальність за порушення правил трансфертного ціноутворення.
Податковий кодекс України передбачає фінансові санкції за неподання або несвоєчасне подання звіту про контрольовані операції, неподання повідомлень у випадках, передбачених законодавством, неподання документації з ТЦУ на запит контролюючого органу або подання її не в повному обсязі. Залежно від характеру порушення штрафи можуть становити сотні тисяч, а в окремих випадках – і мільйони гривень. Саме тому питання трансфертного ціноутворення варто розглядати як елемент системи управління ризиками, а не лише як податкову формальність.
Для компаній, які працюють у кількох юрисдикціях, доцільно ще на старті визначити функції кожної компанії, порядок формування ціни, документообіг, фінансові потоки та розподіл ризиків.
Наприклад, реєстрація компанії в Естонії може бути логічним рішенням для централізації міжнародних закупівель або роботи з європейськими партнерами. Проте сама наявність компанії за кордоном не обґрунтовує її прибутку. Вона повинна виконувати реальні бізнес-функції та мати економічну доцільність.
Трансфертне ціноутворення сьогодні нерозривно пов’язане з іншими аспектами міжнародного бізнесу: правилами щодо контрольованих іноземних компаній (КІК), реальною економічною присутністю (Substance), центром ефективного управління (POEM), банківським комплаєнсом і митним оформленням.
Саме тому міжнародну структуру доцільно проєктувати комплексно, а не вирішувати окремі питання вже після початку операцій. Це дозволяє зменшити податкові ризики, уникнути проблем під час банківських перевірок і побудувати модель, яка буде зрозумілою як для контрагентів, так і для контролюючих органів.
Більше матеріалів про міжнародне структурування бізнесу шукайте на сайті WoBorders – консалтингова компанія, яка допомагає підприємцям і командам структурувати міжнародний бізнес, реєструвати компанії в різних юрисдикціях, виходити на нові ринки та супроводжує розвиток міжнародних проєктів.
