Вчені з’ясували, коли й якими шляхами люди вперше заселили Австралію та Нову Гвінею<p>Нове дослідження розкриває, що перші люди заселили Сахул (Австралію та Нову Гвінею) близько 60 000 років тому двома основними
міграційними шляхами з Південно-Східної Азії. Це підтверджує "довгу хронологію" заселення та спростовує припущення про витіснення
перших поселенців пізнішими хвилями міграції.</p>
Співпраця між Дослідницькою групою з археогенетики Університету Гаддерсфілда та Центром морської археології Університету Саутгемптона дозволила прояснити перше заселення Нової Гвінеї та Австралії сучасними людьми, Homo sapiens, уточнивши наше розуміння витоків мореплавства та морської мобільності. Про це повідомля Phys.org, пише УНН.
Деталі
Під час останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був значно нижчим, ніж сьогодні, Нова Гвінея та Австралія були частинами єдиного суходолу, відомого як Сахул. Відомо, що цей вид, Homo sapiens, еволюціонував в Африці, але тривалий час точилися дискусії як щодо часу першого заселення Сахулу, так і щодо маршрутів, якими люди вперше дісталися цього суперконтиненту.
Нове дослідження проливає світло на міграцію
Нове дослідження — спільна робота археогенетиків, археологів, наук про Землю та океанографів, опублікована в журналі Science Advances, — пролило світло на питання хто, де і коли здійснив цю ранню морську міграцію.
Відомо, що предки жителів Нової Гвінеї та аборигенів Австралії мешкали на Сахулі протягом десятків тисяч років, і багато аборигенів Австралії вважають, що вони завжди жили на своїй землі. Проте для західних учених і археологів деталі глобального розселення людей залишалися суперечливими. Існують дві основні точки зору щодо часу заселення: “довга хронологія”, яка припускає перше заселення близько 60 000 років тому (60 тис. років), і “коротка хронологія”, що відстоює перше прибуття приблизно 45–50 тис. років тому.
Міждисциплінарна команда, до якої увійшли колеги з Університету Мінью в Португалії, Університету Ла Троб в Австралії та Оксфордського університету, спочатку зосередилася на геномах мітохондріальної ДНК (мтДНК) людини, щоб відповісти на це питання. МтДНК міститься в мітохондріях — “енергетичних станціях” наших клітин, які розташовані поза ядром клітини, де зберігається решта ДНК. У результаті вона успадковується лише по материнській лінії, а відмінності в послідовностях мтДНК між людьми можна використати для надзвичайно детального відтворення материнської генеалогії.
Генетичний аналіз і міграційні маршрути
Команда проаналізувала майже 2 500 геномів мтДНК аборигенів Австралії, жителів Нової Гвінеї, а також людей із західної частини Тихого океану та Південно-Східної Азії. На основі цих даних вони побудували генеалогічне дерево та дослідили, як лінії в цьому дереві розподіляються між різними популяціями. Уся ДНК поступово змінюється з часом, і дослідники використали швидкість цих змін — так званий “молекулярний годинник” — для датування ліній з кожного регіону.
Точність цього годинника перевірили, порівнявши з островами з відомими датами заселення у віддаленій частині Тихого океану — дані з нещодавньої статті в Scientific Reports, підготовленої подібною міждисциплінарною командою за участі професорів Річардса та Фарр і під керівництвом доктора Педру Соареша з Університету Мінью.
Сучасні люди, Homo sapiens, еволюціонували в Африці, і мтДНК чітко показує, що з Африки відбулася лише одна головна успішна міграція сучасних людей, яку команда датувала приблизно 70 000 років тому. Дослідники також виявили, що найдавніші лінії, притаманні аборигенам Австралії, жителям Нової Гвінеї або обом групам, але не зустрічаються більше ніде, датуються приблизно 60 000 років тому, що рішуче підтримує “довгу хронологію”.
Походження найдавніших ліній можна простежити до Південно-Східної Азії. Команда встановила, що хоча більшість із них походить з північних районів Південно-Східної Азії — північної Індонезії та Філіппін, — значна меншість бере початок у південніших регіонах: південній Індонезії, Малайзії та Індокитаї. Це свідчить про існування щонайменше двох різних шляхів розселення до Сахулу. При цьому лінії північного маршруту поширилися по всій Новій Гвінеї та Австралії, тоді як лінії південного маршруту обмежилися лише півднем Австралії. Обидва набори ліній датуються приблизно одним і тим самим часом прибуття.
Нарешті, команда перевірила результати за допомогою детального переосмислення даних Y-хромосоми (яка успадковується по чоловічій лінії) та загальногеномних даних (успадковуються по обох лініях), а також археологічних, палеогеографічних і екологічних свідчень, щоб охопити весь спектр наявних доказів.
Виклики та значення результатів
Вчені наголошуюють, що ці результати були отримані шляхом аналізу сучасного різноманіття мтДНК і реконструкції подій у минулому. Останніми роками давня ДНК (aDNA) стала надзвичайно цінним джерелом прямої інформації про наше минуле. Проте, на жаль, ДНК рідко зберігається в людських рештках із тропічних регіонів.
У співпраці з лабораторією aDNA в Гарварді команда все ж отримала ДНК з одного археологічного зразка індонезійської залізної доби. Це вказало на давні “зворотні” міграції на захід — з Нової Гвінеї назад до Індонезії, але цей зразок був надто пізнім, щоб дати інформацію про перше заселення.
Попри це, робота має особливе значення, адже хоча нові генетичні результати добре узгоджуються з археологічною та палеоекологічною картиною, в останні роки багато генетиків рухалися у протилежному напрямку — до “короткої хронології”.
Цей аргумент ґрунтується на повторному датуванні, з використанням іншого типу генетичного годинника, часу, коли архаїчні неандертальці зустрілися та схрещувалися на Близькому Сході з предками сучасних неафриканців — унаслідок чого всі вони сьогодні мають близько 2% неандертальської ДНК. Деякі нещодавні результати припускають, що це сталося значно пізніше, ніж вважалося раніше — менш ніж 50 000 років тому. Оскільки всі неафриканці, здається, поділяють це походження, то в разі правильності такої дати нащадки сучасних жителів Нової Гвінеї та аборигенів Австралії могли б прибути лише після цього часу.
Проте існують археологічні та викопні свідчення присутності сучасних людей у Південно-Східній Азії та Австралії, датовані щонайменше 60 000 років тому, тож прихильникам “короткої хронології” доводиться стверджувати, що ці ранні піонери були повністю витіснені пізнішою хвилею сучасних людей.
Натомість результати нового дослідження свідчать, що сучасні аборигени Австралії та жителі Нової Гвінеї походять саме від тих перших поселенців-піонерів, які прибули близько 60 000 років тому.
Источник: УНН
