Зонд NASA досягне відстані 26 мільярдів кілометрів від Землі та залишатиметься найвіддаленішим рукотворним об’єктом. Апарат працює у міжзоряному просторі з 2012 року.
З моменту запуску у 1977 році апарат NASA “Вояджер-1” віддалився від Землі на більшу відстань, ніж будь-який інший космічний корабель. Цей зонд, який ще багато років тому залишив межі нашої Сонячної системи й тепер прямує крізь міжзоряний простір, наближається до визначної віхи: він долає відстань, яку світло проходить за 24 години — так званий “світловий день”, передає УНН із посиланням на Reuters.
“Світловий день” становить приблизно 16 мільярдів миль (26 мільярдів кілометрів). Як повідомили в космічному агентстві США, “Вояджер-1”, що рухається крізь космічний вакуум зі швидкістю майже 38 000 миль на годину (61 000 км/год), досягне цієї відстані від Землі в середу о 5:16 ранку за північноамериканським східним часом (10:16 за Гринвічем). Цей автоматичний апарат наразі є найвіддаленішим від Землі об’єктом, створеним людиною.
“Я розглядаю це як інженерний рубіж, що свідчить про дивовижну довговічність “Вояджера-1″. Крім того, це визначне технічне досягнення — можливість підтримувати зв’язок із апаратом на такій величезній відстані”, — зазначив астрофізик Алан Каммінгс, старший науковий співробітник Лабораторії космічної радіації при Каліфорнійському технологічному інституті (Caltech), який працює в програмі “Вояджер” ще з 1973 року.
Космічний телескоп Swift NASA зійшов з орбіти після 22 років роботи05.11.26, 08:19 • 5571 перегляд
Багатьом людям, імовірно, краще знайоме поняття “світлового року” — одиниці виміру, що використовується для опису величезних космічних відстаней. Це шлях, який світлова частинка (фотон) долає за один рік — близько 5,9 трильйона миль (9,5 трильйона кілометрів). Наприклад, найближчі до нас зорі за межами Сонячної системи — три зірки, що входять до системи Альфа Центавра, — розташовані на відстані близько 4,24 світлового року.
Додамо
“Вояджер-1” та його “близнюк” — апарат “Вояджер-2” — були запущені 49 років тому. Вони досліджували планети зовнішньої частини Сонячної системи, після чого продовжили свій шлях далі в космос. “Вояджер-1” вирушив у космос 5 вересня 1977 року на борту ракети “Титан IIIE-Центавр” (Titan IIIE-Centaur) із мису Канаверал у Флориді — через 16 днів після запуску “Вояджера-2”, проте вже за кілька місяців випередив свого “близнюка”.
“”Вояджер-1″ передав величезний обсяг нової інформації про Юпітер і Сатурн, а також про їхні супутники”, — зазначив Каммінгс.
Апарат виявив тонке кільце навколо Юпітера та два раніше невідомі супутники цієї планети — Тебу й Метіду. Згодом він також знайшов п’ять нових супутників Сатурна та кільце, яке отримало назву “кільце G”.
“Після запуску в 1977 році “Вояджер-2” обрав інший маршрут через Сонячну систему, щоб відвідати Уран і Нептун. Очікується, що через дев’ять років, у листопаді 2035-го, “Вояджер-2″ перебуватиме на відстані одного світлового дня від Землі”, — розповів Каммінгс.
У 2012 році “Вояджер-1” перетнув зовнішню межу геліосфери — захисної оболонки із заряджених частинок і магнітних полів, створеної Сонцем, — і увійшов у міжзоряний простір, продовжуючи збирати дані.
“Це був перший космічний апарат, який передав відомості про енергетичні спектри галактичних космічних променів (швидких енергійних частинок) у діапазоні низьких енергій. Усередині геліосфери ці частинки зафіксувати неможливо, оскільки їх відштовхує сонячний вітер. Це було справжнім “святим Граалем” для фізики космічних променів низьких енергій”, — пояснив Каммінгс, експерт у галузі космічних променів.
“Вояджер-2” увійшов у міжзоряний простір у 2018 році.
Каммінгс потрапив до наукової команди “Вояджера” випадково: експеримент із вивчення космічних променів за допомогою аеростата — основа його докторської дисертації в Каліфорнійському технологічному інституті (Caltech) — не приземлився в північній частині Канади, як планувалося.
NASA оголосило набір нового покоління астронавтів для місій на Місяць і Марс09.11.26, 12:30 • 5458 переглядiв
“Він облетів навколо земної кулі півтора раза, а зрештою опинився в руках Радянського Союзу. Схоже, він упав без парашута й був фактично знищений”, — розповів Каммінгс.
“Було вирішено, що експеримент завершено, і невдовзі після початку розробки підсистеми для вивчення космічних променів на “Вояджері” (у 1973 році) мені запропонували там роботу. Втрата аеростата стала для мене удачею, адже місія “Вояджер” стала основою всієї моєї кар’єри. Я працюю над нею та аналізую отримані дані вже 53 роки”, — зазначив Каммінгс.
Він приєднався до команди “Вояджера” у 29 років, а зараз йому 82.
На борту обох апаратів “Вояджер” розміщено “Золоту платівку” — носій, покликаний розповісти історію Землі будь-яким розумним позаземним істотам, які можуть натрапити на космічний корабель. Ця платівка — 12-дюймовий (30,5 см) мідний диск, вкритий золотом, — містить різноманітні зображення та звуки, що відображають культуру нашої планети.
Серед них — музичні твори, зокрема пісня рок-музиканта Чака Беррі “Johnny B. Goode”, П’ята симфонія Бетховена, пісні австралійських аборигенів, а також усні вітання 55 мовами та інструкції, як знайти Землю.
Згодом деякі експерти почали ставити під сумнів доцільність надання вказівок щодо розташування нашої планети — адже на “Золоту платівку” можуть натрапити вороже налаштовані істоти, які забажають захопити Землю.
“З роками я чув такі побоювання, але сам ніколи через це не переймався. Ймовірність того, що інопланетяни знайдуть її, вкрай мала”, — сказав Каммінгс.
Джерело: УНН.
