Експорт оборонної продукції відкрили: експерт вважає, що ключові бар’єри залишилися. Кабмін затвердив порядок міжнародних передач військових товарів, який діятиме до завершення воєнного стану та ще пів року. Експерт вказує, що новий механізм не скасовує ключові бар'єри, зокрема міжвідомче погодження та фінансові ризики.
Уряд запустив контрольований механізм експорту зброї та оборонних технологій, що діятиме до кінця воєнного стану та ще шість місяців після його завершення. Це рішення справді є кроком до відкриття експорту оборонної продукції, але разом з тим новий порядок не змінює основи чинної системи експортного контролю. Що змінилося, а де бар’єри залишилися – розбирався УНН.
Мова йде про Постанову Кабінету Міністрів від 1 липня 2026 року №875 “Порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання на період дії правового режиму воєнного стану в Україні”.
В чому суть затверджених Кабміном змін
Відтепер заяву на дозвіл зобов’язані розглянути не більше ніж за 30 календарних днів, а для держав-партнерів формату Drone Deal погодження профільної міжвідомчої комісії взагалі не потрібне.
Механізм поширюється на експорт товарів військового призначення, подвійного використання та технологій вартістю від 15 млн грн (для комплектуючих поріг не діє). Перелік держав, куди дозволено постачання, формує МЗС, а перелік критичних товарів, заборонених до передачі, формуватиме Міноборони.
Важливим є те, що виробник має довести спроможність виконувати експортні замовлення без шкоди для виконання державних замовлень.
Технології передаються без відчуження прав інтелектуальної власності, з обов’язковим контролем реекспорту та 20-відсотковим платежем із вартості товарів, виготовлених за такими технологіями, у разі їх подальшої передачі третім державам.
Експерти вже звертають увагу на половинчастість рішень, ухвалених урядом.
Зокрема на те, що новий порядок загалом не скасовує ключові елементи чинної системи експортного контролю. Він не прибирає необхідність реєстрації та попередньої експертизи товарів у Держекспортконтролі. Не скасовує міжвідомче погодження з СБУ, Службою зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерством оборони та іншими органами. Не робить процедуру універсально доступною для всіх країн. І не знімає фінансовий ризик для компанії, яка має сплатити значну суму ще до отримання остаточного дозволу.
Тому говорити про радикальне спрощення було б передчасно.
30 днів — це не повний строк процедури
Одна з головних тез навколо нового порядку – дозвіл має видаватися протягом 30 календарних днів.
“Для бізнесу це звучить добре. Але ці 30 днів не можна розглядати окремо від інших етапів процедури. Новий порядок не скасовує попередню експертизу товарів у Держекспортконтролі. А така експертиза, відповідно до чинного регулювання, може тривати до 60 днів”, – вказує представник ТОВ “Інкомпас” Андрій Мінаков.
За його словами, на практиці це означає, що заявлені 30 днів можуть перетворитися на 90 днів загального очікування: 60 днів попередньої експертизи плюс 30 днів розгляду заяви на дозвіл.
“А 90 днів – це вже не fast track і не суттєве прискорення. Це, фактично, стандартний строк, з яким бізнес стикався і раніше”, – вважає Мінаков.
Тому ключове питання не в тому, чи з’явилася в порядку цифра “30”. Питання в тому, скільки реально триватиме вся процедура від першого звернення компанії до фактичного отримання дозволу.
Головний бар’єр – міжвідомче погодження – залишився
Найбільша проблема для експортерів завжди була не лише в кількості документів чи формі заяви. Головна непередбачуваність виникала на етапі міжвідомчого погодження.
Новий порядок не скасовує погодження з СБУ, Службою зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерством оборони та іншими органами. А саме результати таких погоджень, за практичним досвідом ринку, були причиною абсолютної більшості відмов у наданні дозволів.
“Цей фактор залишився. І це головне, що бізнес має розуміти про новий порядок. Так, у процедурі можуть бути передбачені строки або окремі елементи мовчазного погодження. Але якщо сама логіка міжвідомчої оцінки не зміниться, то непередбачуваність залишиться”, – пояснює Мінаков.
Він наголошує, що компанія може підготувати документи, пройти попередню експертизу, мати контракт і покупця, але все одно залежати від позиції кількох органів, критерії яких не завжди є прозорими для ринку.
“Для бізнесу це означає просту річ: формально процедура стала іншою, але ключовий ризик відмови нікуди не зник”, – додає представник ТОВ “Інкомпас”.
30% до дозволу – це фінансова рулетка
Ще більш проблемним, на думку Мінакова, виглядає питання плати за оформлення та видачу дозволу.
“Для частини операцій компанія має сплатити до бюджету до 30% вартості товарів ще до отримання остаточного дозволу. І тут важливе не лише саме навантаження, а момент сплати. Якщо бізнес сплачує значну суму наперед, але потім отримує відмову, це вже не адміністративна процедура. Це фінансова рулетка. Особливо якщо у випадку відмови держава залишає ці кошти собі”, – вважає він.
Для виробника оборонної продукції 30% вартості товару – це не технічний збір. Це обігові кошти, які могли бути спрямовані на виробництво, комплектуючі, зарплати, R&D, виконання державного замовлення або масштабування потужностей.
Мінаков вважає, що навіть для великих компаній такий платіж може бути болючим, а для малих і середніх виробників він взагалі може стати стоп-фактором.
“У результаті держава ніби відкриває можливість міжнародних передач, але одночасно ставить перед бізнесом високу фінансову рампу. І не кожна компанія зможе або захоче ризикувати такими коштами до того, як отримає остаточне рішення”, – вважає представник компанії “Інкомпас”.
Порядок працюватиме лише для обмеженого кола країн
Ще один важливий момент: новий порядок не є універсальним механізмом для будь-яких міжнародних передач.
“Він працюватиме лише щодо визначеного кола держав. Тобто компанії недостатньо мати товар, контракт і потенційного покупця. Потрібно, щоб країна призначення входила до відповідного переліку, а сама операція пройшла всі передбачені погодження”, – пояснює Мінаков.
Він наголошує, що з точки зору безпеки під час війни це зрозуміло. Але з точки зору бізнесу це означає, що механізм буде доступний лише в обмеженій кількості випадків.
“Тому це не відкриття ринку в класичному сенсі. Це контрольований режим вибіркового допуску. І якщо критерії формування переліку країн не будуть зрозумілими та прогнозованими, компаніям буде складно будувати довгострокову міжнародну стратегію”, – додає фахівець.
Що ж насправді спростили?
“Якщо говорити чесно, реальне спрощення в новому порядку є. Але воно одне. Експортери не повинні отримувати окремі повноваження на експорт товарів військового призначення за старою процедурою. Це важливо, тому що отримання таких повноважень могло тривати до пів року”, – каже Мінаков.
За його словами, для компанії, яка лише планує вихід на міжнародні ринки, це позитивна зміна.
“Але це не означає, що вся процедура стала простою. Це означає, що прибрали один великий етап. Водночас залишилися попередня експертиза, міжвідомче погодження, обмеження за країнами, значна плата до отримання дозволу і ризик відмови. Крім того, ті компанії, які давно серйозно планували експорт, уже займалися отриманням відповідних повноважень або проходили цю процедуру. Тому для частини ринку це спрощення не буде революційним”, – наголошує Мінаков.
На думку представника компанії “Інкомпас”, рішення уряду – це не радикальне спрощення і не повноцінне відкриття ринку. Це спеціальний воєнний порядок, який створює можливість для міжнародних передач, але залишає більшість ключових ризиків на місці.
“Новий порядок не скасовує реєстрацію та попередню експертизу товарів у Держекспортконтролі. Не прибирає міжвідомче погодження, яке було головним джерелом відмов. Не гарантує, що 30 днів на папері не перетворяться на 90 днів на практиці. Не робить механізм доступним для всіх країн. І створює серйозний фінансовий ризик через необхідність сплати значної частини вартості товару ще до отримання дозволу”, – вважає Мінаков.
Тому головне питання сьогодні не в тому, чи дозволили міжнародні передачі формально. Питання в тому, чи стане цей порядок реальним робочим інструментом для бізнесу.
Поки що відповідь неочевидна.
Українському оборонному бізнесу потрібні міжнародні ринки. Але, як наголошує Мінаков, йому потрібні не лише формальні дозволи. Йому потрібні передбачувані строки, зрозумілі критерії погодження, адекватна вартість доступу і процедура, в якій виробник не ризикує втратити значні кошти ще до того, як держава ухвалить остаточне рішення.
Джерело: УНН.
