Опікуни, прийомні батьки чи ДБСТ: хто може доглядати дітей без батьківської опіки. В Україні існують різні форми виховання сиріт: від усиновлення до ДБСТ. Стаття описує вимоги до кандидатів, перелік документів та поради психолога.
В Україні існує кілька форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Найчастішими є сімейні форми, коли дитина потрапляє не до інтернату, а в родину. Простими словами про те, хто такі опікуни, піклувальники та прийомні батьки і що варто знати про адаптацію дитини у новій сім’ї, розповість УНН.
Типи влаштування дитини в сім’ю
Усиновлення – це пріоритетна форма влаштування, за якої дитина офіційно стає частиною сім’ї та отримує такі ж права, як і рідні діти. Це найбільш стабільний варіант, що передбачає тривалу відповідальність, повне включення дитини в сімейне життя та її виховання до досягнення повноліття. Усиновлення можливе за умови, що дитина має відповідний правовий статус і відсутні перешкоди для її влаштування в сім’ю.
Опікуни та піклувальники – це люди, які беруть дитину у свою сім’ю, але не стають її батьками юридично. Опіка встановлюється над дітьми до 14 років, піклування – від 14 до 18 років. Найчастіше опікунами стають родичі. Вони є законними представниками дитини, але її статус сироти або дитини без батьківського піклування зберігається.
Прийомна сім’я – це родина, яка добровільно бере на виховання від однієї до чотирьох дітей. Прийомні батьки також не набувають прав батьків, але виховують дитину та представляють її інтереси.
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це окрема сім’я, яка бере на виховання щонайменше п’ятьох дітей. Водночас, загальна кількість дітей у родині, разом із рідними, не може перевищувати десяти. Батьки в такій сім’ї називаються батьками-вихователями.
У всіх цих випадках дитина зберігає свій статус, а саме влаштування є тимчасовим, зокрема, до повернення в біологічну сім’ю чи усиновлення, або досягнення повноліття.
Окремо законодавство виділяє І патронат над дитиною. Він не належить до основних форм влаштування, але також передбачає проживання дитини в сім’ї.
Що потрібно, аби усиновити дитину
Законодавство України встановлює чіткі вимоги до осіб, які бажають взяти опікунство над дитиною. Опікуном може бути повнолітня, дієздатна особа, яка:
- має належний стан здоров’я;
- не має судимостей за злочини проти життя, здоров’я та статевої свободи;
- має стабільні житлові умови;
- може забезпечити дитині належне виховання та розвиток.
Щоб взяти дитину в родину, кандидати мають:
- стати на облік як потенційні усиновлювачі, опікуни, прийомні батьки або батьки-вихователі;
- пройти спеціальне навчання (крім родичів-опікунів);
- подати пакет документів до Служби у справах дітей.
Крім того, важливо, що і рішення про влаштування дитини ухвалюють різні органи. Наприклад, опіку чи піклування – місцеві органи влади, прийомну сім’ю або ДБСТ – районна адміністрація або виконком, тоді як усиновлення – суд.
Які треба документи для опікунства дитини
До базового переліку входять такі документи на опікунство над дитиною:
паспорт та ідентифікаційний код кандидата в опікуни;
- свідоцтво про народження дитини;
- довідка про склад сім’ї;
- довідка про доходи;
- медичний висновок про стан здоров’я;
- довідка про несудимість;
- заява про бажання взяти опікунство над дитиною.
Однак, в умовах воєнного стану потрібні додаткові документи.
Під час війни можуть додатково вимагатися:
- довідка ВПО;
- документи про евакуацію дитини;
- рішення або акти військових адміністрацій;
- підтвердження фактичного місця проживання дитини.
Важливо, що у кожному конкретному випадку перелік документів може відрізнятися.
Усі сімейні форми влаштування є пріоритетними перед інтернатами. Дитину можуть направити до закладу лише у випадку, якщо не вдалося знайти сім’ю. Кожна форма опікунства має свої особливості, але спільна мета одна – забезпечити дитині виховання в сімейному середовищі.
Що варто знати прийомним батькам або як правильно поводитись з всиновленою дитиною у період адаптації
Потрапляння дитини в нову сім’ю – це складний емоційний процес, який супроводжується не лише надією, а й переживаннями. Психологиня, психотерапевтка Олена Шершньова, пояснює, що нормальна адаптація дитини залежить від багатьох факторів і навіть у найкращих умовах цей шлях не буває простим.
Зміна сім’ї, за словами експертки, завжди сприймається дитиною як втрата. Це може викликати суперечливі емоції та впливати на поведінку. Водночас, такі реакції є природними і не свідчать про проблемність дитини.
Зміна сім’ї завжди переживається дитиною як втрата. Навіть, якщо нова сім’я об’єктивно краще, безпечніше, все одно для дитини це втрата. І відповідні емоції супроводжують цю втрату. Це і страх, тривога, недовіра, відчуття покинутості, навіть провина, тому що діти часто шукають причини всього, що відбувається саме в них самих
– пояснює психотерапевтка.
Адаптація в різних формах сімейного виховання може відрізнятися. У прийомній сім’ї дитина отримує більше індивідуальної уваги, тоді як у дитячому будинку сімейного типу вона стає частиною більшої спільноти. Це впливає на швидкість і складність адаптації.
У прийомній сім’ї більше індивідуальної уваги, відповідно адаптація м’якша і швидша. А у ДБСТ дитина потрапляє в більшу систему. Там є конкуренція за увагу, там правила більш структуровані і процес адаптації може бути довшим. Звісно, при правильній організації цього процесу, може бути і свій ресурс, як то відчуття спільноти, підтримки одне від одного
– наголошує Олена Шершньова.
Серед основних труднощів, з якими стикаються діти, психологиня виділяє недовіру та страх повторного залишення. Також, за її словами можливі і зміни у поведінці, які важливо правильно трактувати. Олена Шершньова наголошує, що це реакція на стрес, а не “погана поведінка”.
Найчастіше – це недовіра і перевірка, чи не залишать знову. Труднощі з прив’язаністю, регрес може бути у поведінці. Може бути агресія, замкнутість, складнощі з правилами, межами. І все це важливо не списувати на погану поведінку, а саме вбачати в цьому реакцію на травматичний досвід і на стресову ситуацію
– підкреслює психотерапевтка.
Крім того, побудова довіри з дитиною, також, потребує часу та стабільності, каже фахівчиня і важливою є передбачуваність дій дорослого та емоційна підтримка, бо саме це формує відчуття безпеки.
Щоб побудувати довірливі стосунки, потрібен час і будується це не словами, а стабільністю. Ключове – це передбачуваність: що пообіцяли – зробили. Дорослий має бути емоційно стабільним, вміти приймати почуття дитини без осуду і водночас, встановлювати чіткі, адекватні межі
– зауважила Олена Шершньова.
Окремо експертка звертає увагу на типові помилки дорослих.
Перше – це очікування швидкої любові і вдячності. Друге – ігнорування минулого дитини. Третє – надмірна жорсткість або вседозволеність. Також помилка – сприймати поведінку дитини на свій рахунок. І ще одна – відсутність підтримки для дорослих, адже їм теж потрібен ресурс, щоб допомогти дитині адаптуватися
– каже психологиня.
Джерело: УНН.
