Згідно зі ст. 101 Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 (ратифіковано Україною 3 червня 1999) «піратство — це будь-який неправомірний акт насилля, затримання або будь-який грабіж, що здійснюється з приватною метою екіпажем або пасажирами будь-якого приватного судна проти будь-якого судна, особи або майна на борту судна». Піратство має свої хвилі розвитку з різних причин, і в залежності від своєї мети. Наприклад, таке явище, як «каперство». Каперами (особлива активність у XVI ст.) були приватні особи, які з дозволу верховної влади певної держави використовували збройне судно з метою захоплення кораблів. Піратство і корсарство були невід’ємною частиною економічної системи того часу. Владні органи видавали ліцензії, надавали допомогу піратам з метою встановлення контролю за певними територіями. Закони Венеції, Пізи, Єрусалимського королівства, включали втрату вантажу від піратів і корсарів в один список з втратою його від корабельної аварії, звільняючи власника від всіх зобов’язань.
Серед піратів більшість складали дезертири, безробітні, злочинці, люди позбавлені заробітку, збіднілі багатії, або ті, яких не сприйняло суспільство через політичні, релігійні причини. Піратство слугувало радикальним фактором впливу на розвиток саме через сміливість осягнення нових територій, міст, процесів. Опанування нових територій впливало на культурні традиції, демографічну ситуацію, економічний розвиток захоплених територій. Наприклад, Порт-Рояль - майже знищене, а в 17 ст. піратське «місто гріхів» на о.Ямайка, в той період за 10 років населення Порт-Рояль збільшилось в 2,5 рази, а іще через 10 - в 3. А все завдяки піратським скарбам, публічним будинкам і т.ін. «Славу» місту приніс і Генрі Морган - кровожерливий пірат, який за підтримки англійського уряду нищив іспанські кораблі. Зростання населення на острові відбувалось і завдяки розвитку работоргівлі. На англійських плантаціях Ямайки в 1690 р. працювало 49 тис. рабів, а до 1820 року їх чисельність поповнилась іще на 800 тис. невільників. Цукрова тростина (основа рому) стала монокультурою острова, який перетворився в XVIII ст. у найбільшого постачальника цукру-сирцю на світовий ринок. Смертність значно перевищувала природний приріст, у тому ж 1820 р. загинуло 460 тис. полонених, разом з тим, в той час білого населення було всього 19 тис. осіб.
Феномен піратства зародився одночасно із виникненням судноплавства. На сьогодні світове торгове судноплавство приносить більш 100 млрд дол. доходів в рік, не дивлячись на те, що темпи його зростання значно скоротились з 80-х років. Разом з тим, сучасні пірати переслідують значно ниці цілі. Найбільшими епіцентрами піратства на 2019 рік визначено: Сомалі, Гвінейська затока, Нігерія, Індонезія, Малайзія, Південна і Центральна Америка.
Після 2014 року активізація піратського руху характерна для Карибського моря, що обумовлюється погіршеним економічним становищем Венесуели. Особливо страждає острів Тринідад, що входить до складу Тринідад та Тобаго. Рибалки потерпають від венесуельських піратів, які обмінюють зброю та наркотики на товари першої необхідності. До 2014 року найбільшими розбійниками вважались сомалійські пірати.
В статистиці зазначається, що з 2008 по 2012 рік сомалійські пірати захопили 170 суден з 3400 членами екіпажів. Було вбито 25 моряків, ще 37 померли від голоду або вкоротили собі віку в полоні. За даними МЗС України, з 2008 року по 2011 рік було захоплено або здійснено напади на 40 суден, на борту яких перебувало 187 громадян України.
У 2013 році повідомлялося, що втрати світової економіки від сомалійського піратства становили 18,2 млрд дол. на рік. Головним джерелом доходів сомалійських піратів були викупи за звільнення захоплених суден і членів екіпажів. Але десять років тому Європейський союз у співпраці з НАТО і силами інших держав почав надсилати у ці прибережні води свої військові кораблі. Це сталося по тому, як Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, що дозволяє військові операції в територіальних водах Сомалі.
Для довідки. Сомалі - одна з найбідніших держав світу, проте декілька років назад в її земних надрах були знайдені запаси корисних копалин (нафти, урану, дорог. металів), видобутком яких зацікавились міжнародні компанії, навіть, не дивлячись на те, що Сомалі - країна з нестабільною внутрішньополітичною ситуацією (громадянська війна з 1991 року), через що і відсутні достовірні статистичні дані та макроекономічні показники. Основою економіки Сомалі є тваринництво, приблизно 43 % населення живе менш ніж за 1 долар США в день, 54 % населення проживає в сільській місцевості. Допомога Єврокомісії в 2019 році становила 25 млн євро, що, безумовно, є основним джерелом капіталу країни.
В сучасному цивілізованому світі, піратство може сприйматися лише як негативне явище, направлене на отримання доходів без значних витрат, із застосуванням сили та без подальшого розвитку.
В умовах глобалізації, діджіталізації та певної інфантилізацїї суспільства, піратські межі мають інші ознаки і розміри, і далеко не обмежені водними ресурсами. Насильницьке захоплення чужих територій (майна) - це злочинний крок. Отже, що маємо у висновку.
Нестабільність політична і соціальна не сприяє економічному зростанню, а лише тіньовому сектору (про наслідки розквіту якого всім відомо). Прикладів стабільного розвитку економіки, отриманих внаслідок втручання до цих країн, не виявлено. Піратство (захоплення) не призводить до природного збільшення населення, лише штучного і тимчасового, крім того, природний приріст якщо і виникає, то супроводжується зростанням вірусних інфекцій, мертвонароджених, хворих (так, на 2019 рік Міжнародними спеціалістами в галузі медицини та безпеки організації International SOS зазначається, що Сомалі, Нігерія, Гвінея, Еритрея - є країнами з самим високим ризиком зараження вірусними хворобами). Міжнародна допомога в даному випадку необхідна річ, і є спасінням для самих же країн-спонсорів як ліквідаторів осередку світової небезпеки.
Підтримка піратських (розбійницьких) дій державою направлена на користь лише зацікавлених осіб, але ніяк не громадян, що дає можливість провести паралелі з українськими реаліями щодо російського втручання на Сході та анексії Криму.
Наталія Грущинська