6 червня — День журналістики. Як вважаєте, українські ЗМІ після Майдану гідності — це самостійні гравці (реальна четверта влада) чи обслуговуючий персонал інших трьох влад або когось із олігархів?..

Олесь ДОНІЙ,      

народний депутат України 6–го та 7–го скликань (м. Київ):      

— Я вже півтора року перебуваю у чорних списках всіх провідних телеканалів – після того, як заявив на 5–му, що фабрика «Рошен» у Липецьку є загрозою для національної безпеки України. Відтак став персоною нон ґрата не лише на каналі Порошенка, а й на інших олігархічних. Очевидно, свою інфор маційну політику вони узгоджують з Адміністрацією Президента. Тобто Януковича й Азарова можна було критикува ти, чим я й користувався, а Порошенка – зась. На жаль, після Майдану ми не зробили крок назустріч свободі слова, а навпаки, відступили від неї.           

Соня КОШКІНА,      

співвласник і шеф-редактор інтернет-видання «Лівий берег» (м. Київ):      

— У мене досить оптимістичне бачення: можу бути незадоволена тим, як розвивається ринок у комерційному сенсі, але зі свободою слова ситуація обнадійлива. Її не порівняти з тією, що була при Януковичу. Як і в кожній демократичній державі, ЗМІ в Україні – навіть більше, ніж четверта влада. Працюючи багато років у журналістиці, спостерігаю, як публікації впливають на прийняття рішень у країні та розстановку політичних сил, які тектонічні зсуви вони можуть спричиняти.            

Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ,      

журналіст, громадськийдіяч (м. Рівне):      

— Потрохи вичавлюємо з себе слуг олігархів. Наше суспільство «підросло», підвищило свої вимоги – відтак є надія, що журналісти їх виконають. Та й технологічні зміни дають змогу створювати багато незалежних інтернет–проектів. Завдяки всесвітній мережі все важче приховати небажану інформацію. Використовуючи сучасні можливості, кожному під силу відчути себе журналістом розслідувачем.            

Наталія БАЛЮК,      

головний редактор газети «Високий замок» (м. Львів):      

— Однозначної відповіді на це запитання немає. На жаль, існують олігархічні ЗМІ, які залишаються обслуговуючим персоналом. Ми це добре бачимо на телевізійних каналах та у різних виданнях. Натомість існують інші мас–медіа, які не належать якимось кланам. Вони всетаки стали більш відкритими, вільнішими. Такі видання оприлюднюють різноманітні журналістські розслідування що до зловживань та корупції.            

Михайло САВЧАК,     

голова Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України (м. Луцьк):      

— На жаль, після Революції гідності українські ЗМІ не стали більш вільними. Проте навіть у нас на Волині є окремі видання, які не залежать ні від влади, ні від грошових мішків – вони самодостатні. З ініціативи спілки журналістів прийнято Закон про роздержавлення друкованих засобів масової інформації та створено Громадське телебачення – вони в перспективі повинні стати незалежними.            

Вахтанг КІПІАНІ,      

головний редактор інтернет–видання «Історична правда» (м. Київ):      

— Нічого особливого, хоч як прикро це визнавати, не сталося з українськими ЗМІ після Революції гідності. Ті засоби масової інформації, які були об'єктивни ми та неупередженими, такими й залишилися. Так само існують і олігархічні видання та канали, які виконують замов лення своїх господарів. Лише процес роздержавлення, що розпочався, я сподіваюся, змінить ситуацію.            

Микола ВЕЛЬМА,      

головний редактор газети «Вісті Ковельщини» (м. Ковель):      

— На жаль, значною мірою всетаки обслуговуючий персонал, хоча є деякі видання, які проводять самостійну редакційну політику. Більшість мас–медіа перебувають у руках олігархів, тож відповідно і служать їм. Це можемо бачити на прикладах телебачення, радіо і, безперечно, газет. Донедавна острівцями демократії була місцева преса, яку взялися завзято роздержавлювати. Передбачаю, що після цього частина газет зникне. Але як би не ставилися до міськрайонних видань, їхня державницька позиція всетаки відчувалася.            

Юрій ГРОМИК,      

декан Інституту філології і журналістики СНУ імені Лесі Українки, кандидат філологічних наук, доцент (м. Луцьк):     

 — Я таки схиляюся до романтичного погляду і вважаю, що після Майдану незалежності і свободи ЗМІ стало більше. Проте треба визнати, що існує певний тиск і тому частина мас–медіа не є самостійними.            

Ганна ГЕРМАН,      

екс–заступник голови Адміністрації Президента України, журналістка (м. Київ):     

— Стаття в останньому номері «Нью–Йорк таймс» красномовніше, ніж я, вказує на те, що рівень свободи преси в Україні нині надзвичайно низький. Якщо промоніторити основні мас–медіа держави, то помітите наявність темників, бо всі подають однакові новини в однаковій інтерпретації. А загалом у вільних країнах немає Дня журналіста. Це радянський пережиток, від якого треба відмовлятися, як і від різних звань. Святкуванням влада намагається кидати кістку журналістам. Тим створюється видимість, що держава дбає про них. А не треба «дбати». Створіть нормальні умови праці і дотримуйтеся законів.                  

Ольга КУЛІШ,      

директор виконавчої філії «Волинська регіональна дирекція» Національної телекомпанії України (м. Луцьк):      

— Жоден варіант із перерахованих не підходить. Але загальна якість української журналістики знижується. Молоді представники преси вибирають краще промовчати, ніж говорити про справжні причини того, що відбувається навколо нас. А людям потрібна об'єктивна інформація. Тому закликаю всіх журналістів згадати своє призначення і дошукуватися істини у тих процесах, які відбуваються навколо – у політиці й житті загалом.            

Богдана СТЕЛЬМАХ,      

координатор Волинського прес-клубу (м. Луцьк):     

 — На превеликий жаль, суттєвих змін в українському медіа–просторі після Революції гідності не відбулося. Можна говорити про зміни в конкретних ЗМІ, зокрема про появу громадського телебачення, а в загальноукраїнському масштабі принципової різниці непомітно, і надалі триває тиражування політиків. Потрібно, щоб власники медіа перестали диктувати свою лінію, розуміли, що журналістика не є їхнім особистим рупором.            

Віталій СОБКО,      

протоієрей, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії УПЦ КП (м. Луцьк):      

— Вважаю, що незалежних ЗМІ не існує і не може існувати. Але треба прагнути, щоб аудиторії було чітко відомо, хто власник видання чи телеканалу. Щоб лю ди розуміли, що вони слухають, читають чи дивляться. Таким чином буде збережено баланс і доступ до проблемної інформації. І ще важливо сьогодні, щоб якість журналістики покращилася. А то кількість ЗМІ збільшується, а якість – погіршується. Думаю, ринок цей дисбаланс вирівняє.            

Світлана ГОЛОВАЧУК,     

начальник відділу інформаційної політики Волинської облдержадміністрації (м. Луцьк):      

— Навіть після Революції гідності ми і далі живемо, озброївшись… стереотипами. Зокрема, йдеться й про можливість самостійної гри чи обслуговування медіа олігархів та влади. Натомість забуваємо, що в будь–якого ЗМІ у будь–якому випадку є власник. Інша справа, хто він: держава, хтось із магнатів чи трудовий колектив? Котрий ефективніший і чий вплив менший – теж запитання. Нині ж ситуація геть не оптимістична, позаяк поволі відбувається перехід від медіа, контрольованих державою, до преси, що підвладна олігархам. І якщо в першому випадку втрачається майданчик для впровадження державної інформаційної політики і встановлення інформаційного суверенітету, то в іншому за відносно невеликі гроші отримують майданчик для реалізації власних політичних амбіцій і бізнес–цілей. Як наслідок – супротив реформам. Я особисто очікувала, що події Революції гідності переламають свідомість самих ЗМІ – й ми дійсно перейдемо на європейські медіа–рейки, де стандарти журналістики на помітно вищому рівні. Можливо, надто мало минуло часу.  

Джерело: Волинь      

Комментарии