Дискусія навколо “Волинської трагедії” активізувалася на тлі “декомунізації”.

Однією з найбільш неоднозначних для України подій тижня, що минув, стала заява голови правлячої партії Польщі “Право і справедливість” Ярослава Качинського. Польський політик назвав події на Волині 1943-1944 років геноцидом. Про це він заявив 11 липня у Варшаві, повідомляє Польське радіо.

"Ніколи не може бути так, щоб такий злочин, скоєний проти поляків, та будь-який злочин такого типу замовчували, релятивізували чи називали поняттям менш суттєвим, ніж те, що вміщає слово геноцид. Це був геноцид, я ще раз хочу це чітко підкреслити. Проте я хочу також нагадати про тих українців, які в цей страшний час стали на захист поляків. Дуже багато з них заплатили за це своїм життям. Ми пам’ятаємо про них і віддаємо їм належне", – заявив Ярослав Качинський після покладання квітів до пам’ятника "Волинського злочину".

7 липня верхня палата польського парламенту ухвалила постанову щодо Волинської трагедії. У своїй резолюції сенатори закликають польський Сейм встановити 11 липня Національним днем пам’яті жертв "геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої".

Аналізуючи у прямому ефірі на телеканалі “NewsOne” таку заяву з боку польського політикуму, український політик, депутат Верховної Ради V-VII скликань та письменниця Ганна Герман відзначила небезпеки, котрі можуть мати розвиток внаслідок подібних заяв.

“Трагедія на Волині 40-х років минулого століття відбивається біллю у наших серцях, – сказала Г.Герман. - Зроблено заяву крайньої правої партії Польщі щодо того, що ця трагедія на Волині – це геноцид поляків, і цей геноцид здійснили українці.”

Як відреагували на цю заяву  і на ухвалу Сенату про геноцид українські чиновники, зокрема віце-прем’єр з гуманітарної політики? В’ячеслав Кириленко вважає, що загострення українсько-польських стосунків, у  зв‘язку з оцінкою волинських подій, інсценоване зовнішніми силами – Російською Федерацією, спецслужбами Росії, всім тим, кому цікаво посварити між собою українців і поляків. Особливо зараз, коли ми у війні з Росією захищаємо східні кордони не лише України, але й Польщі, всього Євросоюзу.

Ганна Герман звернула увагу, що говорити, ніби заява Качинського (а за цією заявою стоїть рішення Сенату Польщі) інспірована Кремлем – це означає непрямо звинуватити Качинського в тому, що він чи не агент російських розвідок. Адже Качинський втратив брата під Смоленськом – ми знаємо цю трагедію із падінням польського літака та неоднозначні обставини й заяви навколо цієї події.

Також з польського боку лунали заяви міністра оборони Мацієвича про те, що винищення поляків українцями на Волині – це рука Москви. Отже, з погляду міністра оборони Польщі Мацієвича означає, що українськими націоналістами керувала Москва. Така заява наврядчи зроблена не стільки від незнання міністром оборони Польщі історії, як, можливо, метою було скомпрометувати й Український визвольний рух.

Причина Волинської трагедії в іншому: йшлося про територію. Поляки вважали Волинь своєю територією, а українці вважали, що це – споконвічно українська земля. Коли ситуація вийшла з-під контролю і почалась різанина, - зупинити це вже було тяжко. Бо пішли селяни, які роками були гноблені польською владою. І саме тодішня польська влада і польська політика тих часів стосовно українців й породила український націоналістичний рух та ОУН як спротив на приниження, давлення всього українського. Пізніше це відгукнулося оцією страшною різаниною на Волині.

Але ця тема дрімала. За президентів України і Польщі Кучми та Кваснєвського було багато розмов, діалогів, зустрічей з істориками. Ми попросили одне в одного пробачення. Якось ця тема затихла, заспокоїлася. Було розуміння того, що слід йти вперед та дивитися на  спільну перспективу.

Отже, і “Волинська трагедія” перебувала б у такому стані, якби вона не активізувалася з початком так званої “декомунізації”. Хто б не підкинув нинішнім начальникам від гуманітарної політики ідею “декомунізації”, але наші політичні “грубі риби” заковтнули цей гачок класично.

Наступним кроком після “зовнішньої” декомунізації – знесення пам’ятників та перейменування вулиць – може стати, не дай Боже, скасування Пакту Ріббентропа-Молотова. Що це буде означати для України? Що це може означати для України? Ми це дуже добре розуміємо.

Тут красномовним є такий факт: Польський інститут народної пам’яті має скрупульозно задокументовані за архівами факти польської власності на українських землях.  Чому наш Інститут національної пам’яті так само не задокументував ту нашу власність, яку Україна має на Холмщині, в Перемишлі, котрі колись були споконвічно українськими? Документи про це нам би треба мати на такий випадок в якості контраргументу. Інакше на нас можуть чекати колосальні не лиш матеріальні, а й іміджеві втрати, в разі звинувачення нас у скоєнні “геноциду”.

Така історія мала несподіване продовження: в Одесі учасники Автомайдану заблокували польських політиків, представників Сенату Польщі, які приїхали, властиво, на діалог з українськими політиками, що зараз так потрібен Україні в момент, коли розгорівся такий страшний скандал й відкрилася така страшна рана, котру треба гоїти розмовами й діалогом. Але така розмова в  Одесі, на жаль, не відбулася.

Таким чином ми додали дуже багато аргументів, наприклад, Путіну,  котрий якраз зустрічався із Держсекретарем США Керрі, про хаос в Україні, де, мовляв, не шанують західних гостей, польських дипломатів, зневажають міжнародні закони. Чому дрібні справки, регіональна боротьба за крісла переважає над загальноукраїнським інтересом? Що це має означати? Знову – “рука Москви”..? Себто, ми маємо дуже багато питань і не маємо відповіді, а чи є порядок в державі.

Суб’єктивні підсумки тижня з Ганною Герман виходять на телеканалі "NewsOne" у суботу о 20:00

 

Всі передачі випуску можна переглянути в окремому блоці на YouTube:

http://youtu.be/ISRrc8YBlSQ?list=PLvUI9pz_gUzxU2Zz9qBM7IhSzgFI7vo7O

Комментарии