Киев +12°
  • Винница
  • Луцк
  • Днепр (Днепропетровск)
  • Донецк
  • Житомир
  • Ужгород
  • Запорожье
  • Ивано-Франковск
  • Киев
  • Кропивницкий (Кировоград)
  • Симферополь
  • Луганск
  • Львов
  • Николаев
  • Одесса
  • Полтава
  • Ровно
  • Сумы
  • Тернополь
  • Харьков
  • Херсон
  • Хмельницкий
  • Черкассы
  • Чернигов
  • Черновцы

Владимир Фесенко

Кризис Конституционного суда. Что скажет Зеленский?

Друга світова. Початок (Частина 1)

30.08.19 - 22:56



Сергій Герман

Друга світова. Початок.

(80 років тому розпочалася Друга світова війна. Уривок з повісті)

 

Він знав те, чого не знав цей тріумфуючий натовп  і про що можна було прочитати в книжках, що мікроб чуми ніколи не вмирає, що він може десятиріччями спати де-небудь в складках меблів і в складеній білизні, що він терпляче чекає свого часу в спальні, в носовичках і в папері і що, можливо, прийде на горе і на повчання людям такий день, коли чума пробудить щурів і відправить їх здихати на вулиці щасливого міста.

Альбер Камю.

ПЕРШИЙ ТЕРМІН

 

У ніч з 24 на 25 серпня 1939 року в рейхсканцелярії безперервно тривали наради. Згідно з директивою «Вайс»,  підписаною Гітлером завтра, тобто 26 серпня 1939 року, мала розпочатися війна проти Польщі, а ситуація до кінця не прояснилася. Дві головні умови, за яких можна було розпочати акцію − ізоляція Польщі від Франції і Англії і підтримка Муссоліні − все ще залишалися невиконаними. Гітлер нервував, часто зривався на істерику або навпаки − на кілька хвилин замовкав, дивлячись сомнамбулічним поглядом на присутніх на нарадах вищих військових чинів і  міністрів, і це впливало на загальну атмосферу, що панувала в рейхсканцелярії.

Багато хто не міг збагнути, що ж діється. Генералів дратував хаос і інтриги, які, з їх точки зору, панували серед найближчого оточення фюрера. Гімлера і Гейдріха – генерали, не здатні ні на що, окрім бездумного виконання наказів. Не кращою була й атмосфера у Берліні. Шеф поліції Гельдорф просив Канаріса про допомогу, боячись, що в критичний момент власних сил може забракнути. У столиці рейху не вистачало продуктів харчування, подейкували, що не виключене запровадження карток. Оптимісти запевняли, що ситуація не настільки кепська, лімітовано буде лише бензин. Песимісти − що дійде до ревізії в приватних помешканнях у пошуках надмірних їстівних запасів.                                                              

У чутках тих, до слова, було не так вже й мало рації. У переддень нападу на Польщу, тобто станом на 25 серпня, Німеччина мала боєприпасів та військового спорядження лише на шість тижнів війни. Найкраще справи виглядали на флоті, найгірше − в авіації. Запасів пального вистачало щонайбільше на два тижні.                                                                                           

Отож, впродовж усієї ночі в рейхсканцелярії тривали наради. Питань було значно більше, ніж відповідей на них. По-перше, як зміниться політика західних держав у зв’язку з підписанням 23 серпня німецько-радянського договору? Крім того цей документ торкався і відносин з Японією. Невизначеною залишалася також позиція Італії: Муссоліні явно тягнув з остаточною відповіддю про готовність прилучитися до активних воєнних дій Берліна.                                                                                                                                  

О першій ночі Ріббентроп зателефонував до Рима в міністерство закордонних справ, на чолі якого з 1936 року стояв наймолодший в Європі міністр – тридцятирічний граф Галеазо Чіано. Цей молодий аристократ був, безумовно, помітною особою в гроні знаних політиків Європи. Зрештою, таку блискучу кар’єру він зробив не стільки завдяки непересічним здібностям, і активній діяльності у фашистській партії, скільки завдяки тому, що свого часу досить спритно опинився в зятях у Муссоліні. Тесть довіряв йому, уважав за свого найближчого радника, однак як істинний диктатор волів мати в особі Чіано радше виконавця власних рішень, аніж самостійного міністра.               

Телефонна розмова була короткою: Ріббентроп  повідомив, що ситуація розвивається вельми драматично, оскільки польські «провокації» практично не припиняються. Чіано, як і попереднього разу, запропонував зустрітися, однак Ріббентроп ухилився від відповіді. Дзвінок цей мав передувати листу Гітлера до Муссоліні, аби остаточно приготувати того до початку воєнних дій проти Польщі, які мали розпочатися завтра на світанку. Листа цього дуче одержав о 15:00 з рук німецького посла в Римі. В ньому йшлося про німецько-радянські переговори, які, на думку Гітлера, забезпечили б в разі будь-якого конфлікту приязне ставлення СРСР до дій Німеччини, а також виключили можливість участі в цьому конфлікті Румунії. Щодо стосунків з Польщею, то її зухвалість переходить усілякі межі. Інформації про переслідування німецького населення в Данцігу не є вигадками преси, писав Гітлер, антизаконні дії польських митників паралізували життя в місті. Запевнення польського уряду, що він не несе відповідальності за ці провокаційні дії, лише зайвий раз доводять: уряд цей вже не контролює ситуацію. За даних обставин ніхто не може передбачити, що принесе наступна година. Можу тільки запевнити пана, на закінчення звертався він до Муссоліні, що існує межа, за якою я  в жодному випадку не поступлюся.                   

Дуче відповів одразу, але поки Гітлер одержав  його листа, відбулося ще кілька важливих подій, що суттєво вплинули на розвиток ситуації.                         

Не будучи до кінця впевненим, що в разі агресії проти Польщі Англія і Франція не зважаться на якісь рішучі кроки, тобто утримаються від виконання своїх союзницьких зобов’язань щодо Варшави, Гітлер вирішив вдатися до більш радикальних дипломатичних кроків і запросив на 13:30 25 серпня до себе на розмову посла Великобританії Гендерсона.                                

Рівно о 13:10 машина посла проїхала через велику браму з площі Вільгельма і зупинилася у внутрішньому подвір’ї імператорської канцелярії. Його оточували високі колони з темно-сірого мармуру, а саме подвір’я було вистелене сірими гранітними плитами. Помпезність і водночас похмурість архітектури наштовхували на думку, що синтез класики і готики не залишив ані сліду  від гуманізму, присутнього в цих двох стилях. Сер Гендерсон піднявся сходами до малого  залу для прийомів, з якого величезні, п’ятиметрової висоти двері провадили до викладеного мозаїкою холу. Звідси він потрапив у приміщення з опуклим склепінням, яке вело у галерею завдовжки 145 метрів. З глибоких віконних ніш сюди падало приглушене денне світло, що розчинялося в холодних тонах мармуру і бронзовій оздобі декору. На мить зупинившись на порозі галереї, посол ще раз відзначив невибагливість смаку Гітлера і ступив на слизьку мармурову підлогу.

Коли 9 січня 1939 року відбувалась урочистість відкриття щойно збудованої канцелярії, автор проекту, архітектор Шпеєр висловив побоювання, що відполірована до блиску підлога в галереї є надміру слизькою, а закривати килимовою доріжкою такий прекрасний камінь було б шкода. На це Гітлер відповів: «Власне це добре. Наші гості - дипломати, повинні вміти рухатися по слизькому». Особливо втішила його загальна довжина приміщень, через які слід було пройти, перш ніж потрапиш до зали прийомів – 220 метрів.

Сам зал видався Гітлеру надто малим, зате від кабінету він залишався в захопленні. Це теж було чимале приміщення з високими панелями. У його глибині стояв величезний письмовий стіл Гітлера. Праворуч стояли глибокі фотелі і диван. Біля вікна – ще один довгий стіл, а на масивній підставці з чорного дерева − глобус. Підлогу вкривав товстий килим. Кабінет освітлювався лише кількома бронзовими бра, які  кидали понуре світло на невелику статую Фрідріха Великого, що бовваніла на столі, і картини на стінах, зображення на яких можна було розгледіти лише наблизившись впритул. З-над кожних з чотирьох дверей кабінету на гостей незворушливо споглядали алегорії: Мудрість, Розважливість, Шляхетність і Справедливість. На думку архітектора, ці чотири чесноти мали б оточувати фюрера щоденно і надихати на великі починання в ім’я процвітання Німеччини. Водночас, вони мали символізувати нетлінність ідей, що народжувались під склепінням цього величного приміщення, ідей, здатних впровадити на земній кулі гармонію і лад. Чи був пан Альберт Шпеєр циніком, чи навпаки – іронічним філософом? Це питання. Натомість достеменно відомо, що він був переконаним переконаним нацистом, інакше не став би невдовзі  керівником відділу капітального будівництва в секретаріаті заступника фюрера, а з 1943 - року міністром озброєння і військової промисловості. До речі, будівництво за проектами Шпеєра в Берліні  і Нюрберзі тривало і під час війни. Здати під ключ деякі з будівель планувалось до 1950 року.                                          

Рівно о 13:30 повз двох есесівців обабіч центральних дверей Гендерсон увійшов до кабінету Гітлера. Фюрер був одягнутий не у звичайний френч, а у гімнастерку зеленувато-сірого кольору, з червоною пов’язкою зі свастикою на рукаві, і Залізним хрестом на грудях. Крім нього в кабінеті знаходилися Ріббентроп і перекладач Шмідт. Запросивши посла сісти, Гітлер одразу перейшов до справи. Суть її полягала у тому, що проблема Данціга і «коридору» повинна бути розв’язана в найближчім часі. Щодо стосунків з Англією, то він, Гітлер, завжди прагнув порозуміння з Лондоном, завжди визнавав існування Британської імперії і готовий до всебічної співпраці, а в разі потреби − до оборони її інтересів за умови, що Великобританія із розумінням зустріне політику Німеччини на Сході, її законне прагнення «обмежено» розширити свою територію і визнає існуючі зобов’язання Берліна щодо до Італії. При цьому Гітлер підкреслив, що відразу після вирішення «польського» питання  він запропонує Лондону вельми цікаві пропозиції. Щодо німецько-радянського договору, то, зрозуміло, він, в разі гіпотетичного конфлікту з західними державами, виключає можливість війни на два фронти.

На це Гендерсон відповів, що німецько-радянський договір аж ніяк не вплине на позицію англійського уряду, зокрема в стосунку до Польщі. Однак добре було б, якби пан Ріббентроп зустрівся з польським послом у Берліні Йозефом Ліпським або міністром закордонних справ Речі Посполитої Беком.        

− Це не ті люди, які б могли вплинути на ситуацію в Польщі, − холодно зауважив Гітлер.                                                                                                                           

Гендерсон не став встрягати у дискусію, оскільки слід було негайно передати в Лондон пропозиції Гітлера.                 

Щойно він вийшов з кабінету, фюрер дав волю своєму гніву.                            

− Переговори з поляками? Я влаштую вам переговори! Негайно, завтра ж!

І, звертаючись до Ріббентропа, різко і голосно промовив:                                 

− Я підтверджую актуальність мого ранкового наказу про початок запланованої акції завтра на світанку.                                                                              

О 15:00 шифрована депеша про напад на Польщу була розіслана всім штабам і відомствам, причетним до воєнної  машини рейху.                                        

Нез’ясованою залишалась позиція Франції, і на 17:30 Гітлер викликав до себе посла Франції в Берліні Кулондра.

Роберт Кулондр знаходився на чолі дипломатичного корпусу Французької  республіки в Берліні з листопада 1938 року, куди прибув після дворічного перебування послом  у Москві. Це був тонкий, проникливий аналітик, який добре розумів суть політики Гітлера і відповідно інформував про це Париж.

Фюрер прийняв його в своєму кабінеті. Підійшовши до масивного письмового столу з інтарсією у вигляді наполовину витягнутого з піхов меча, він одразу виклав суть свого звернення до президента Даладьє. По суті воно повторювало пропозиції Англії, однак в даному випадку йшлося про визнання Гітлером німецько-французького кордону з 1919 року.                                   

− Я не прагну конфлікту з Францією, − говорив він тоном, який не міг не залишати у його співрозмовника відчуття невідворотності рішень, прийнятий тут, в рейхсканцелярії. – Я в жодному випадку не виступлю проти Французької республіки. Але за однієї умови, і ви чудово розумієте, що я маю на увазі. Польські провокації досягли апогею і  допровадили до ситуації, яка не може тривати далі. В разі, якби Франція виступала проти Німеччини на боці Польщі, ми змушені будемо відповісти на такий акт і боротись до кінця.

«Меч не наполовину витягнутий із піхов, − подумав Кулондр. – Він вже повністю оголений. Боже мій, що чекає Європу!»                                         

− Пане канцлере, − сказав він, безумовно керуючись вказівками з Парижа. − У такій ситуації найнебезпечнішою річчю було б непорозуміння. Отож, для того, аби все докладно прояснити, даю пану слово честі французького офіцера, що французька армія воюватиме на боці Польщі, якщо на цю державу буде вчинено напад. Підвищивши голос, Кулондр продовжував: − Вод час можу дати також пану слово честі, що французький уряд до останньої миті буде робити усе можливе, аби врятувати  мир і заспокійливо вплинути на Варшаву.                                                           

− У такому разі, − вибухнув Гітлер, − навіщо ви дали Польщі повноваження «інбланко»?                                                                                                   

Кулондр хотів було ще щось пояснити, але Гітлер не дав йому промовити.                            

− Для мене це буде болючим рішенням, якщо доведеться воювати із Францією, але останнє слово у цій справі залежить не від мене.                                    

Відтак Гітлер встав і подав послові руку, даючи зрозуміти, що аудієнція закінчена.                                                                                                                 

Таким чином і стосовно позиції Франції Гітлер не одержав жодних гарантій. Більше того, він не знав, що саме в цей час дійшло до підписання договору між Англією і Польщею, який, зокрема, передбачав воєнну допомогу як однієї, так і другої сторони у випадку ймовірної агресії з боку «якоїсь з європейських держав». У таємному договорі, долученому до протоколу, вже без дипломатичних двозначностей вказувалось, що під «якоюсь європейською державою» розуміється Німеччина.

Цій вкрай неприємній новині, однак, передувала ще  одна, не менш прикра, яка остаточно примусила Гітлера притримати меч у піхвах. О 18:00 представник посольства Італії в Берліні передав Гітлеру одержаний по телефону текст відповіді Муссоліні на його ранковий лист. Дуче писав, що повністю схвалює підписання німецько-радянського договору, оскільки ще рік тому говорив Герінгу про необхідність зближення між Німеччиною і радянською Росією. Пакт повністю заблокував Румунію і може змінити позицію Туреччини, а це, в свою чергу, вплинуло б на ситуацію на Середземному морі.

Однак думка Муссоліні стосовно доцільності чи недоцільності підписання договору з Росією Гітлера не цікавила. Він швидко перейшов до останнього, п’ятого пункту листа. Власне тут і чекало на нього найбільше розчарування. Спокійно, так, ніби йшлося про співпрацю в сфері культури, дуче  повідомляв, що в разі початку воєнних дій проти Польщі, а союзників Польщі − проти  Німеччини, Італія на жаль, не зможе допомогти Берлінові, бо не готова до війни. Про це Муссоліні неодноразово інформував Гітлера, і нагадував, що виступити спільно вони зможуть не раніше 1942 року. Термін цей, зрештою, можна було б пришвидшити, якби Німеччина допомогла необхідними ресурсами. У листі від 26 серпня Муссоліні подав Гітлеру список  необхідного з 18 пунктів, в якому серед іншого фігурували 400 тонн титану, 600 тонн вольфраму і стільки ж молібдену, 6 мільйонів тонн вугілля для металургії і 2 мільйони тонн сталі. 

Далі буде...

Комментарии

Отправить



Loading...