The Washington Post

Путин только что совершил две огромные ошибки

Виталий Портников

Еще одно отличие Украины от России

«Залізна сотня» ООН: шість років «кримській» резолюції

27.03.20 - 18:15

27 березня 2014 року на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН було ухвалено Резолюцію № 68/262 (United Nations General Assembly Resolution 68/262) про територіальну цілісність України. Зазначений документ було підтримано сотнею держав-членів Організації, 58 країн утримались і лише 11 проголосували проти.

Значення резолюції, якій виповнилося шість років, важко переоцінити. Не буде перебільшенням твердження, що документ був тією цивілізованою відповіддю прогресивного світового співтовариства, яка не дозволила країні-агресору, Російській Федерації, після зухвалої окупації Кримського півострову, почуватися вершителем змін міжнародного порядку, який склався під час Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин.

Зрозуміло, що і Крим, і м. Севастополь досі знаходяться під окупаційним «чоботом» Москви. Та все ж, у Кремлі добре розуміють, хоча цього відкрито не визнають, що так звана анексія була здійснена абсолютно незаконно. Використання вразливості будь-якої держави (якою була Україна після подій Революції Гідності), тим паче тієї, з якою РФ до 2014 року мала відносно стійкі політико-економічні і дипломатичні відносини, — ознака слабкості, а не сили. «Русский меведь», через свої ганебні й підступні дії, виявився паперовим опудалом і пародією на ту потугу, яка сама була однією з творців повоєнного світоустрою. Резолюція № 68/262 лише підкреслила зазначене, зробивши Росією державою-парією на міжнародній арені, тобто світовим ізгоєм, разом з іншими «друзями Оушена», яких, разом з РФ, як раз нараховувалося рівно одинадцять.

Важливо, що даною резолюцією світ не обмежився і окупація українського Криму й далі не визнається більшістю народів. Особливо категорично у цьому розрізі вчинили Сполучені Штати Америки, які 25 липня 2018 року оприлюднили Кримську декларацію (Crimea Declaration), документ-заяву державного секретаря Майка Помпео, що став своєрідним запобіжником від того, щоб взагалі коли-небудь визнавати (принаймні з боку США), незаконне загарбання території України.

Враховуючи існуючу прецедентність, а США, варто нагадати, належать до англосаксонської правової сім’ї, де прецедент виступає однією з основ існуючої правової системи, — можна не сумніватися у незмінності позиції Вашингтону. Адже 23 липня 1940 року іншим представником Державного  департаменту, Самнером Веллесом (заступник держсекретаря  у 1937 – 1943 рр.), було підписано схожий документ, який увійшов в історію як Декларація Веллеса (Welles Declaration), згідно якого США відмовились визнавати анексію країн Балтії (Естонія, Латвія, Литва) Радянським Союзом аж до повного їх звільнення у 1991 році.

Таким чином, підсумовуючи, слід констатувати, що позиція ООН має значення, яке часто виступає своєрідним мірилом того, хто є ким на міжнародній арені. Факт прийняття Резолюції № 68/262, як і інших подібних документів, виступає показником того, хто є на боці міжнародного права, а хто є його порушником. І добре, що більшість країн світу того березневого дня 2014 року, у розрізі «кримського питання», стали на бік як Української держави, так і усього того, що можна назвати цивілізованим та мирним співіснуванням. Адже саме таким чином справедливість бере гору, навіть якщо це забирає певний час.

Станіслав Желіховський

Комментарии

Отправить