«Євразійські Балкани» — регіон, до якого належать Іран, Туреччина, Афганістан, країни Кавказу й Центральної Азії і з яким межують такі країни як Ірак, Сирія, Пакистан, Росія, Китай

«Євразійські Балкани» — регіон, до якого належать Іран, Туреччина, Афганістан, країни Кавказу й Центральної Азії і з яким межують такі країни як Ірак, Сирія, Пакистан, Росія, Китай (за визначенням американського науковця, дипломата та державного діяча Збіґнєва Бжезінського, через аналогічну європейським Балканам наявність етнічних конфліктів та суперництво великих держав), — за багатьма ознаками останнього часу знаходиться на порозі нової геополітичної нестабільності. Так, 3 січня 2020 року у м. Багдаді (Республіка Ірак), через кілька днів після нападу в іракській столиці на посольство Сполучених Штатів Америки угрупуваннями «Катаїб Хезболла» й «Сили народної мобілізації», під час авіаційних ударів американських збройних сил було ліквідовано генерал-майора і командувача спецпідрозділом «Аль-Кудс» в складі Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) Касема Сулеймані — військового стратега Ісламської Республіки Іран.

Зазначений факт було підтверджено офіційним Вашингтоном, зокрема Міністерством оборони США. Подія сильно сколихнула інформаційний простір й була неоднозначно сприйнята у різних куточках планети. З огляду на це, важливо окреслити імовірні наслідки для країн близькосхідного регіону, для самих США, світу в цілому та для Української держави зокрема.

Наслідки для регіону Близького Сходу. Ліквідація такої особистості як К. Сулеймані, який для багатьох в Ірані є національним героєм, може неабияк розбурхати ісламський світ (змобілізувавши мусульманське населення в широкому сенсі та прибічників генерал-майора у вузькому) й посилити антиамериканські настрої в регіоні Близького Сходу. А це, у свою чергу, може призвести як до розпалення народних протестів, зокрема біля американських закордонних представництв (зі спробами нових атак), так і стати приводом для здійснення нападів на американський військовий контингент і об’єкти в Іраку та/або завдання ударів по дружнім по-відношенню до США близькосхідним країнам (Держава Ізраїль, Саудівська Аравія).

І дійсно 7 січня 2020 року КВІР запустив ракети класу «земля-земля» по американській авіаційній базі в іракському Айн-аль-Асада у відповідь на ліквідацією США Сулеймані. Факт нападу було підтверджено Пентагоном.

Також через два дні після знищення Сулеймані, ісламістським бойовим угрупуванням «Аль-Шабаб» було здійснено напад на військову базу «Сімба» у Кенії, яку використовують кенійські та американські збройні сили. В результаті атаки було знищено кілька одиниць військової техніки, зокрема літаки та вертольоти. Хоча зазначене не обов’язково може мати зв’язок з убивством іранського генерал-майора, проте його наявність не виключена, й може виявитися, як і атака кількома днями пізніше на американську військову базу в Іраку, лише першою хвилею подібних нападів, пов’язаних з багдадською спецоперацією США.

Ізраїль, у свою чергу, підтримав дії Сполучених Штатів. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу виступив на захист рішення Вашингтону провести спецоперацію. Збройні сили Ізраїлю одразу були приведені в стан підвищеної готовності, а в закордонних представництвах було посилено заходи безпеки, з рекомендацією ізраїльським дипломатам вжити надзвичайних запобіжних заходів і стежити за кожним кроком.

Наслідки для США. Навряд чи вбивство Сулеймані буде повністю підтримано громадянами США. Існує вірогідність того, що факт нової ескалації на Близькому Сході може розколоти американське суспільство. Враховуючи, що у листопаді поточного року в США мають відбутися президентські вибори, атака на Сулеймані в Багдаді може як підвищити, так і понизити шанси Дональда Трампа на переобрання на другий президентський термін. В будь-якому випадку, політична криза в США може набрати нових обертів. Приміром останнього може служити бажання Палати представників на чолі зі спікером Ненсі Пелосі обмежити військові дії американського президента щодо Ірану.

Також існує високий ризик зниження рівня двосторонніх відносин США з Іраком (як і деякими іншими країнами регіону), доказом чого вже зараз може служити обмеження офіційним Багдадом на своїй території роботи американських військових, ухвалення іракським парламентом резолюції із закликом залишення країни іноземними військами, призупинення учбової місії НАТО тощо. Тобто багаторічні зусилля США з втягнення Іраку у свою орбіту можуть звестися нанівець.

Наслідки для світу. Як і у випадку зі США, ліквідація Сулеймані може розколоти світове суспільство. Адже багато країн можуть сприймати події в Багдаді як втрачання у внутрішній суверенітет незалежної держави з метою розв’язання нового військового конфлікту на Близькому Сході, які мали місце за президенства Джорджа Буша-молодшого. Це також стосується і держав Заходу, враховуючи союзників по НАТО. Приміром цього може послужити вихід у 2018 році США з ядерної угоди «Спільний всеосяжний план дій» (Joint Comprehensive Plan of Action) з Іраном (також за ініціативи Трампа), коли деякі лідери західних країн-підписантів розкритикували дії Вашингтону (Німеччина, Франція). Та й, власне, сам уряд Ірану вже заявив про зменшення своїх зобов’язань за ядерною угодою.

Підтримати іранську сторону може Туреччина, яка має непогані відносини з офіційним Тегераном, особливо у розрізі сирійського та ізраїльського питань. А це посилить розкол в таборі Альянсу, що зможе призвести до послаблення останнього.

Обов’язково скористається ситуацією Росія, яка на тлі неодностайної реакції на дії США з боку світового співтовариства може спробувати запропонувати себе в якості «миротворця». Й, таким чином, РФ без зайвого засудження ні з боку Заходу, ні зі сторони інших світових потуг світу намагатиметься посилити свою присутність на Близькому Сході, піднявши свій авторитет, який втратила за останні роки. І як задача мінімум, питання зняття санкцій з Москви, відіграватиме не останню роль. Задача максимум — посунути США зі світової арени, запропонувавши свій порядок денний для сучасної людської цивілізації.

Наслідки для України. Відлуння ліквідації іранського генерал-майора може докотитися й до українських берегів. Перш за все це питання економічного характеру, адже у випадку початку нового конфлікту на Близькому Сході, регіоні багатому на вуглеводні, ціни на енергоресурси значно зростуть, що може негативно відобразитися на внутрішньоекономічній ситуації України. Також у випадку, якщо Росія буде «реабілітованою» в очах світової спільноти (через удавану «миротворчість»), питання України та конфлікту на Донбасі може бути зняте з політичного порядку денного й новоутворений стереотип «миротворчості» РФ може бути екстрапольовано у регіон Східної Європи.

Висновок. Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що регіон «Євразійських Балкан», який є традиційно самим нестабільним ядром Близького Сходу, після знищення американськими збройними силами у Багдаді іранського генерал-майора Касема Сулеймані та через інші події, які передували або слідували за цим, — знаходиться на порозі нової серйозної кризи. Останнє, без перебільшення, може призвести до різного роду негативних наслідків як для регіону, так і для світу, включно з Україною.

Виграти від цього можуть такі антагоністи сучасної глобальної політики, як Російська Федерація, яка не забариться скористатися із ситуації, що може скластися, на свою користь зі спробами «відбілитися» перед лицем світової громадськості й запропонувати себе в якості своєрідної «альтернативи» американському гегемонізму. І якщо людство «клюне» на цей фарс Москви, ситуація дійсно стане критичною, що може потягнути за собою розширення кордонів «Євразійських Балкан» як до східноєвропейського регіону, де знаходиться наша держава (і без того є зоною нестабільності), так і розширитися до загальносвітового масштабу.

 

Станіслав Желіховський

Комментарии